I ти колись боролась, мов IзраÏль



Категории Леся УкраÏНка ()Ў ./ 10 Клас ()Ў ../../SCHOOL/10class/
10.09.1904. Зелений Гай

Оригинал I ти колись боролась, мов Iзраïль, Украïно моя! Сам бог поставив супроти тебе силу невблаганну слiпоï долi. Оточив тебе народами, що, мов леви в пустинi, рикали, прагнучи твоєï кровi, послав на тебе тьму таку, що в нiй брати братiв не пiзнавали рiдних, i в тьмi з'явився хтось непоборимий, якийсь дух часу, що волав ворожо: Смерть Украïнi! – Та знялась високо Богданова правиця, i народи розбiглися, немов шакали ницi, брати братiв пiзнали i з'єднались. I дух сказав: Ти перемiг, Богдане! Тепер твоя земля обiтована. I вже Богдан пройшов по тiй землi вiд краю i до краю. Свято згоди мiж ним i духом гучно вiдбулося в золотоверхiм мiстi. Але раптом дух зрадив. Знову тьма, i жах, i розбрат. I знов настав єгипетський полон, та не в чужiй землi, а в нашiй власнiй. А далi розлилось червоне море, i роздiлилося по половинi, i знов злилось докупи й затопило – кого? Ой леле! Новий фараон пройшов живий через червоне море, але ïздець i кiнь пропав навiки. Спiвай, радiй, ненависна чужинко, бий в бубни i лети в танок з нестяму, кiнь i ïздець в червонiм морi згинув, тобi зостався спадок на покраси, бо зносиш ти Украïни клейноди, святкуючи над нею перемогу. Такий для нас був вихiд iз Єгипту, немов потоп. Заграло та й ущухло Червоне море, висохло, й осталась безрадiсна пустиня пiсля нього, i став по нiй блукать новий Iзраïль, по тiй своïй землi обiтованiй, немов якась отара безпричальна. З отарою блукали й пастухи, вночi за тiнню йшли, а вдень з вогнем. Коли ж у ïх з'являвся дух величний, що вогняним стовпом палав у тьмi, а вдень iшов, мов туча грiзно-бiла, вони не вiрили своïм очам, i врозтiч розбiгались манiвцями, i попадали ворогам в полон. Чи довго ще, о господи, чи довго ми будемо блукати i шукати рiдного краю на своïй землi? Який ми грiх вчинили проти духа, що вiн зламав свiй заповiт великий, той, взятий з бою волi заповiт? Так доверши ж до краю тую зраду, розбий, розсiй нас геть по цiлiм свiтi, тодi, либонь, журба по рiднiм краю навчить нас, де i як його шукать. Тодi покаже батько свому сину на срiбне марево удалинi i скаже: Он земля твого народу! Борись i добувайся батькiвщини, бо прийдеться загинуть у вигнаннi чужою-чуженицею, в неславi. I, може, дасться заповiт новий, i дух новi напише нам скрижалi. Але тепер? як маємо шукати свому народу землю? хто розбив нам скрижалi серця, духу заповiт? Коли скiнчиться той полон великий, що нас зайняв в землi обiтованiй? I доки рiдний край Єгиптом буде? Коли загине новий Вавiлон?
I ти колись боролась, мов IзраÏль