КАЗКИ МЕТЕЛИК



Категории Леся УкраÏНка ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Бiдний нiчний сiрий метелик сидiв в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидiв вiн сумно, стуливши своï темнi крильця. Так смутно йому було, дарма що не був вiн там самотнiм, — мав-таки сусiда: сусiд той був лилик*; та з того сусiдства невелика була користь для метелика: лилик був неговiркий, понурий собi, та до того ще з якимсь презирством дивився на бiдного метелика,— сказано, нерiвня! Лилик сидiв тихо в своєму кутику, нi за чим вiн не жалкував, та нiчого й не бажав, хiба тiльки кутка ще темнiшого, щоб мiг сидiти там спокiйно i нiколи того прикрого, разливого свiтла не бачити. Правда, тут у льоху теє свiтло не дуже докучало, — а все-таки часами дехто надходив зо свiчкою, навiть часом i над бочкою нахилявся, набираючи капусти, — i се було дуже прикро лиликовi; коли б сила, вiн би теє свiтло крилами згасив навiки. Метелик на своïм недовгiм вiку ще не бачив свiтла, душею тiльки чув вiн, що десь-то є сторона краща, яснiша, нiж його рiдний льох, бо часом з малого вiконця, що було в льоху, падав блiдесенький промiнь, та не мiг метелик i розiбрати, що то воно таке теє свiтло i яке воно повинно бути. У темному куточку промiнець той був ледве примiтний — тоненький, як ниточка, та блiдий, мов погляд недужоï дитинки. Сидить було метелик та все шле своï думоньки на свiт той ясний; — але де? Того нi думка, нi серце не знали, а порадитися нi з ким, бо де ж та порада? (Хiба — лилик, так знаєте самi, з нього поради було мало!) Летiти шукати того свiтла метелик не мав вiдваги i сили. Хто знає, може, наш метелик так i вiк свiй короткий звiкував би у темрявi самотнiй, — та iнша доля судилася йому. Якось прийшла служниця по капусту до льоху та поставила свiчку долi, якраз навпроти метелика. Боже! яким величним, блискучим, повабним здалось метеликовi те свiтло! Вiн затрiпотiв крильцями й хотiв кинутися на свiтло, але служниця в ту хвилину взяла свiтло й подалася геть з льоху. Не втерпiв метелик, забув своє безсилля, забув свою несвiдомiсть. Свiтло, свiтло! — i полинув за ним; лилик тiльки свиснув йому услiд, потiм залiз ще далi за бочку й заснув; нiчого йому нiколи не снилось. А метелик полетiв та й полетiв за тою свiчкою так швидко, скiльки сили було в його бiдних крильцятах. Аж ось вiн опинився у великiй кiмнатi — там сидiло за столом велике товариство. На столi була ясна-ясна лампа, — метелик аж оторопiв вiд того блискучого промiння i безсильний впав на стiл, трiпочучи крильцями. Хтось iз товариства хотiв його прогнати з стола, але вiн, опам'ятавшись, знов зiрвався i почав кружляти понад лампою, щораз то меншими й меншими кружками: хотiв вiн бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Чи думав же вiн, що там життя стратить? Хто ж бачить смерть у сяєвi? Воно горить, миготить, мiниться, — там свiтло, там тепло, там життя! Метелик летить все ближче, ближче до згубливого свiтла. Ох, то ж його згуба! Даремно всi вiдганяли його вiд свiтла. I от — метелик влетiв у самий поломiнь. Трiсь! отеє ж йому й смерть! Лампа спалахнула, а далi знов почала горiти з такою самою яснiстю, як i перше. Дурне сотворiння! — мовив дехто з товариства. — Хто велiв йому летiти на вогонь? I женуть його, так нi, таки лiзе! дурному дурна й смерть! А хiба розумнiша була б його смерть, якби вiн навiки заснув у темнiм льоху? Те свiтло спалило його, — але вiн рвався на простiр! Вiн шукав свiтла! * Лилик — на Подiллi i Волинi мiсцева назва кажана.
КАЗКИ МЕТЕЛИК