<< Главная страница

ТоваришцI на спомин



Категории Леся УкраÏНка ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Товаришко! хто зна, чи хутко доведеться Провадить знов розмови запальнi, Нехай, поки вiд них ще серце б'ється, Я вам на незабудь спишу думки сумнi. От, може, вам колись, – часами се буває, – Розглянути старi шпаргали прийде хiть, Ваш погляд сi щiлки, блукаючи, спiткає I затримається при них на мить. I вам згадається садок, високий Ґанок, Летючi зорi, тиха лiтня нiч, Розмови нашi, спiви й на останок Уривчаста, палка, завзята рiч. Не жаль менi, що се вам нагадає Запеклоï ненавистi порив. Що ж! тiльки той ненавистi не знає, Хто цiлий вiк нiкого не любив! Згадати тiльки всi тяжкiï муки, Що завдали борцям за правду вороги, – Кому ж не стиснуться раптово руки Вiд помсти лютоï жаги? Нi, жаль менi, що й сей порив погасне, Як згасне все в душi невiльничiй у нас. Ох, може б не було життя таке нещасне, Якби вогонь ненавистi не гас! Лагiднiсть голубина, погляд ясний, Патрицiя спокiй – не личить нам. Що вдiє раб принижений, нещасний, Як буде проповiдь читать своïм панам? Так, ми раби, немає гiрших в свiтi! Феллахи, парiï щасливiшi вiд нас, Бо в них i розум, i думки сповитi, А в нас вогонь Титана ще не згас. Ми паралiтики з блискучими очима, Великi духом, силою малi, Орлинi крила чуєм за плечима, Самi ж кайданами прикутi до землi. Ми навiть власноï не маєм хати, Усе одкрите в нас тюремним ключарам. Не нам, обiдраним невiльникам, казати Речення гордеє: Мiй дом – мiй храм! Наука наша – скарб, закопаний в могилу, Наш хист – актор-крiпак в театрi у панiв, Непевнi жарти гне, смiється через силу, Поклонами спиняє панський гпiв. Релiгiя у нас – то морок темний, Єгипетських жерцiв деспотiя важка, Закони й право – то устав тюремний, Родиннi зв'язки – ниточка тонка. Народ наш, мов дитя слiпеє зроду, Нiколи свiта-сонця не видав, За ворогiв iде в огонь i в воду, Катам своïх поводарiв оддав. Одвага наша – меч, политий кров'ю, Бряжчить у пiхвах, ржа його взяла. Чия рука, порушена любов'ю, Той меч iз пiхви видобуть здола? Нехай же ми раби, невiльники продажнi, Без сорому, без честi, – хай же й так! А хто ж були тi вояки одважнi, Що ïх зiбрав пiд прапор свiй Спартак?.. О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєш у руках хоч заржавiлий меч. Нi, краще ворогу на одсiч дати, Та так, щоб голова злетiла з плеч! 17.07.1896
ТоваришцI на спомин


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация